Фантастична подорож гірською річкою Стрий (події 7-9 серпня 2008 року)

 

Фантастична подорож гірською річкою Стрий (події 7-9 серпня 2008 року)

про подорож...



Пощастило мені в серпні 2008 року побувати в компанії поважних і досвідчених мандрівників. Разом із подругою Надійкою та двома любителями мандрівок вранці 7 серпня ми відправились електричкою в напряму Турки. У зв’язку із подоланням ушкоджень на залізниці, які виникли внаслідок «великої води», другу половину шляху нам довелось подолати автотранспортом. Діставшись до пункту призначення, який іменується Явора (це неподалік Турки), ми почали підготовку до великої мандрівки річкою…
На перший погляд річка видалася якоюсь мутною і похмурою. Проте, сонячний і теплий день якось нейтралізував це перше враження і емоційний стан перед великою мандрівкою був доволі хорошим. Невелике хвилювання у мене викликало те, що ні я ні Надійка не уміємо добре плавати. Заспокоювало, те, що двоє інших учасників експедиції мають величезний досвід подібних мандрівок і знають чи не усі особливості поводження на водоймах і керування плавзасобами…
Наш засіб пересування річкою – це щось на зразок катамарана, створеного шляхом зв’язування двох човнів із розташуванням зверху матрацу, накачаного повітрям. Отож, ретельно упакувавши усі наші речі, ми відправилися в мандрівку по Стрию…
Важливою і цікавою для спостерігачів вважаю наявність на нашому плавзасобі «Amazonas» українського прапора. Думаю, людям на берегах було цікаво на нас подивитися.
Не знаю, чи правильно це чи ні, але кожен із чотирьох учасників мандрівки перед відправкою зобов’язаний був спожити символічну дозу алкоголю, при цьому промовивши гарні слова. Зізнаюсь, для мене ковток алкоголю виявився зайвим, оскільки через якихось 5-10 хвилин я відчула ознаки його «дурманного» впливу. От що означає відсутність загартування в цій області життя.
Правильно тримати весла і керувати нашим плавзасобом виявилось не так уже й складно, але й не просто. Пояснення цьому таке: ми з Надійкою ніколи раніше так не подорожували. Декілька сотень метрів за течією на мене чекало приємне здивування. На березі серед зграї свійських гусей стояли граціозні чорні птахи, ім’я яким лелеки. У моїй душі панувало здивування і радість. Як мало зоологу треба для щастя! У бінокль і без бінокля я розглядала їх і захоплювалась…
Через годину подорожі на нас чекав перший великий міст, через три години – другий. Виявляється, мандрувати під мостами найбільш небезпечно та ризиковано. Пояснення цьому – скупчення різноманітного сміття, глибокі ями і різноманітні несподіванки, заховані під водою. Зазначу, що річка Стрий під час нашої мандрівки була спокійною і мілководною. Велика вода, яка вирувала тут ще тиждень-другий тому, в цей час була вже зовсім іншою. Тільки під мостами і по берегах можна було зрозуміти, що стихія, яка була незадовго до нашої подорожі мала тут неабияку силу. Річкою, як розповідали очевидці, в час стихії пливли навіть свині, яких забрала із селянських дворів «ненаситна стихія». Зазначу, що у Опорі (в Сколівському районі) в період дощів я сама спостерігала, як річкою пливуть великі дерева, різноманітне сміття.
Отож, перший день мандрівки по Стрию виявився досить цікавим і емоційним. І це незважаючи на те, що ми, мабуть, не подолали більше 10 кілометрів. Близько 19-ї години ми дісталися до мальовничої місцини біля села Ісаї. Першим «сюрпризом» для мене був повністю мокрий наплічник з усім його внутрішнім вмістом (у човен набралося через пробоїну води; окремі речі пана професора, організатора мандрівки, теж були мокрими). Може хтось би і заплакав від горя в такій ситуації, але не я. У всякому разі поряд були хороші люди. Першочерговим завданням було викручування води з спального мішка та речей, встановлення намета, який на щастя виявився сухим, розпалювання вогнища для просушування мокрих речей і приготування чаю та борща. Борщ було задумано приготувати в перший день, як і обговорено ще за два дні до подорожі у Львові. Збір дров і приготування борщика в польових умовах належало здійснити мені та Надійці. Розпалюванням вогнища зайнявся пан професор. Пізно ввечері (близько 11-ї години) ми куштували надзвичайно смачний та поживний борщик, пили чай…
Ніч у нашому з Надійкою наметі виявилась прохолодною і некомфортною. Ми довго розмовляли, сміялися, слухали храпіння з сусіднього намету. Задовго до шостої ранку я вимушена була піти на ранкову прогулянку. Спати було неможливо через холод і сирість. Я зрозуміла, що мокрі речі, розкидані навколо сохнутимуть цього дня дуже довго. Незважаючи на густий туман і прохолоду, я насолоджувалась росою під ногами; назбирала квітів для карпатського віночка і чекала появи сонця та розвіювання туману. Розбудивши (не без зусиль Надійку) мені стало веселіше, адже було вже з ким погомоніти.
В путь ми вирушили, зважаючи на численні проблеми, із значною затримкою аж о 13-й годині. За цей час майже висохли усі мої речі, було заклеєно пробоїни в човні, зібрано та упаковано все для подальших мандрів. Подорож річкою цього дня була більш вдалою – ми подолали трохи більшу відстань, ніж першого дня. Сонце нещадно обпалювало шкіру; прохолодна вода в річці дарувала позитивні емоції. Близько 19-ї години ми знайшли місце для ночівлі. Вечір не віщував нічого несподіваного. Освоївшись на новій землі ми приступили до приготування вечері… Обговорення можливості поганої погоди на день наступний прикрасили блискавки на небі. Це означало, що дощ буде не завтра (як обіцяв Інтернет), а вже сьогодні. Зоряне небо миттєво заволокли чорно-сірі хмари, почав падати дощ. Була вже ніч і ми з Надійкою встигли якраз сховати усі речі від дощу. Цілу ніч падав дощ, але нам було тепло і комфортно спати. Прокинулися ми о 7-й ранку. Накрапав дощик. Готувати сніданок було неможливо на багатті: ми не сховали сухі дрова від дощу. Але, навіть якби вони і були, приготувати їжу на багатті було б під дощем дуже складно. Багаття розпалене паном професором прожило недовго! В «перерві дощу» ми з Надійкою швиденько запакували усі наші речі у наплічники, згорнули намет. Як виявилось згодом, дарма! Ми поспішили із збором, адже дощ сильнішав. Одягнувши дощовики, ми виглядали надзвичайно кумедно. В час нашого екстреного збору мешканці сусіднього намету на відміну від нас були більш повільними і нікуди не поспішали. Дощ їх лякав…
За час доки падав дощ, ми почали складати план дій. Вирішено було навідатись у село аби трохи зігрітися у якійсь хатинці та дізнатися як і чим можна дістатися до цивілізації. Розвідавши час відправки маршрутки, ми з Надійкою повернулися до місця нашої ночівлі. Не без зусиль вдалося активізувати поважних мандрівників, яких все ще лякав дощ. Вирішено було далі мандрувати річкою незважаючи на атмосферні неприємності (варіант маршрутки було відкинуто). Близько 11-ї години ранку ми продовжили мандрівку річкою. За якихось кілька сотень метрів ми зустріли рибалок і туристів, що мандрували берегом річки на автівках. Краєвиди вражали своєю мальовничістю і незайманістю. Сірі чаплі і чорні лелеки, берегові ластівки та інші птахи тішили око зоолога. Ліс, річка, чисте повітря… Я була вражена красою довкола. У мене досі образи цих мальовничих і казкових місцин виринають з пам’яті.
О 14:30 ми прибули до села, що зветься Новий Кропивник. Час було збиратися до дому… Накрапав дощ… Ми одягнулися в сухі речі, проте нам все ще було досить холодно і мало комфортно, але незважаючи на це – радісно. З Нового Кропивника ми дісталися до Борислава на маршрутці, звідти до Дрогобича на іншій маршрутці, з Дрогобича до Стрия електричкою. Зі Стрия до Львова ми прибули пізно ввечері на електричці. Так завершились наші неймовірні мандри…
Учасниками експедиції були: Надійка (студентка-історик), д.б.н., професор НЛТУ Третяк П. Р., продюсер, режисер, митець Козак Є. і я (Ольга, автор тексту).

P.S. Пройдений нами маршрут рекомендую: любителям гострих відчуттів і великим шанувальникам природи, фотографам і творчим особистостям.

23 серпня 2008 року


Создан 23 авг 2008



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником