Перша конференція Українського герпетологічного товариства

 

Перша конференція Українського герпетологічного товариства

Як воно було... у Києві 9-12 жовтня 2005 року



Як герпетологи до Києва їздили...

І от, знову я пишу про цікаві та барвисті спогади, що залишилися в минулому. А було усе те, про що писатиму далі 10-12 жовтня 2005 року у Києві.
У ці дні столиця приймала гостей з різних куточків України і, навіть, близького „закордоння”. Неабияка і зовсім не буденна подія в житті герпетологів – з’їзд Українського герпетологічного товариства. В деталях про час, місце та інші нюанси конференції я дізналася від видатного герпетолога Львова – Тараса Гринчишина. Дивно, проте вже у другій такого роду розповіді це ім’я я згадую з перших рядків… (реклама?)
Першим знайомим обличчям на конференції виявився Гліб Мазепа з Харкова, що перебував уже в „бойовій готовності”, коли я його побачила.
Конференція була організована на високому рівні. Серед запрошених – легендарні науковці, праці яких доводилося читати, це люди, про яких багато доводилося чути. Такого роду висока концентрація батрахогерпетогеніїв в одному місці і в один час – це щось неймовірне. Розмови про особливості буднів зелених жаб, ропух, ящірок, змій і тому подібне, цікаві доповіді з кольоровими презентаціями, похід до розплідника рептилій – далеко не повний перелік того, що залишилося у спогадах про конференцію.
Це не суттєво для науки як такої, але на мою думку, суттєво для Українського герпетологічного товариства! Мова рідна, мова солов’їна… Очевидно, питання мови і його важливість якось „зачіпає” лише мешканців західних регіонів країни. Принаймні, на українській мові я почула лиш одну доповідь. Федір Федорович Куртяк виявився єдиним і унікальним у цьому відношенні. І на мій погляд, його усі зрозуміли. Не безпідставно говорю це, адже двоє російських герпетологів у спілкуванні зі мною зізналися, що адаптувалися до звучання української мови ще в дорозі до Києва. Для них українська мова не стала б перешкодою в розумінні змісту. Взагалі, про звучання рідної мови у доповідях один лиш раз, можу й помилятися, бо в післяобідню пору 11 жовтня я зникла з конференції, а тому не чула частини виступів. Отож, українському товариству – українську мову!!! Хіба ми не в себе, не на своїй рідній Землі, хіба не українських жаб і змій ловимо?!
Для мене, відверто зізнаюся, було великою честю бути гостем конференції. Шкода, що з виступом в мене не склалося, бо надто пізно я дізналася про цю грандіозну подію. Але, шкода не дуже, бо я герпетолог-польовик, чи, точніше, лісовик, всього якихось 7 місяців. Матеріалів серйозного і глобального змісту в сфері герпетології за такий час, звісно ж немає. Отож, я спостерігала, слухала, аналізувала... Знатиму на майбутнє, що і як має і не має звучати, демонструватися і т. д.
Декілька слів про розплідник рептилій. 10 жовтня після того, як усі доповіді було заслухано, для приїжджих влаштували екскурсію до будівлі, де мешкають сотні чарівних тваринок, зокрема – хамелеони, ящірки та симпатичні павуки. Вони спостерігали за нами, а ми в свою чергу вдивлялися в їх дивні постаті, фотографували їх... А я, як завжди, не без пригод... У приміщеннях з рептиліями і павуками було душно, повітря там стояло важке, а ще й тривала мандрівка поїздом уночі далася в знаки... І, от пронизливий та жахливий головний біль „запалив мерехтливі вогники у моїх очах”. Так і не вдалося цього вечора побродити незнайомим мені Києвом, дістатися до домівки дядечка на лівому березі Дніпра. І нічним Києвом не вдалося побродити... Проте, недорогий готель, приємний теплий душ, комфортне ліжко – це далеко не найгірший варіант! Ранок, прохолода, бадьорість... Туристичний голод частково втамувала, захопилася і прийшла з запізненням на 1 годину, коли конференція була вже в розпалі. Із того, що видалося б цікавим зоологам у моїх ранкових мандрах є лиш такий спогад. Іду я собі вуличкою неподалік Золотих Воріт. Ранок, транспорту ще не так багато. Світлофор, ворона, горіх. Десь колись щось таке я бачила на блакитному екрані. Птиця кинула горіха на проїжджу частину. Я зупинилася, роззявила рота, спостерігаю. Якась мить промайнула, аж раптом бачу, що інше створіннячко цього ж виду наближається до горіха і нахабно його краде. Я посміхнулася і пішла собі далі роздивлятися усякі цікавинки архітектурного мистецтва Києва...
У післяобідню пору після телефонної розмови з київським родичем я опинилася через якихось 5 хвилин в його автомобілі. Минуло ще якихось 5-10 хвилин як ми поїхали... На конференцію я потрапила уже наступного ранку... Зустріч з людиною, про яку лиш чула багато позитивного, яку уявляла генієм, в цілому не змінила моєї уяви. Переконливим фактом цього є його оточення – видатні академіки, лікарі... З однією із таких постатей навіть моїй скромній і малозначущій персоні вдалося поспілкуватися, обмінятися думками... У тому, що мій київський родич доволі сильна і непересічна особистість я переконалася, коли познайомилася з його дружиною і крихітною донькою. Маленька дівчинка ще не уміла розмовляти, проте енергійно метушилася, даруючи мені свої улюблені іграшки. А сила духу і непересічність такої особи, як мій київський дядечко полягає в тому, що у віці коли уже давно минуло 50, стати батьком – це ж певного роду героїзм... Їх домівка гостинно прийняла мене. Попереду останній день конференції...
Останній день. Вранці 12 жовтня обговорювалась доля товариства, піднімалися організаційні питання. Помітно було, що присутніх стало набагато менше, ніж, скажімо їх було другого дня конференції. На мій погляд, присутніх того ранку герпетологів можна поділити на дві групи – гіперактивні та гіперпасивні. До других належало, мабуть, найбільше присутніх, бо минулого вечора був банкет! Комусь треба було відправлятися на вокзал, комусь було не до конференції... Вибори президента товариства (царя) і його „підданих”, таємне голосування, оголошення результатів і кінець. Стосовно гіперактивних особистостей, то за моїм суб’єктивним поглядом на першому місці – львів’янин Т.Гринчишин, друге місце поділили між собою В.Гассо та Д.Шабанов, а Є.М.Писанець нехай собі думає що і як робити...
Повернувшись до доповідей 11 жовтня, зазначу, що для моїх вух найцікавішим виявився виступ поважного дніпропетровського ученого Булахова В.Л.: „Питание и трофическая роль земноводных в степных лесах Украины„.
Не здивувало мене те, що практично усі, хто приїхав на герпетологічну конференцію – прості, щирі та життєрадісні люди. Та інакше й бути не може, бо зла, агресивна і похмура людина ніколи б і не займалася жабами і змійками, не подарувала б частку себе такій професії, такому заняттю.
Корисною, повчальною, пізнавальною для мене була подорож в Київ на герпетологічну конференцію. За це окрема і особлива подяка головному герпетологу Львова – Тарасу Гринчишину!
У післяобідню пору 12 жовтня я відправилася в Зоопарк, в омріяний Київський ЗООПАРК. Востаннє екзотів бачила ще давно-давно, коли до Львова приїжджав звіринець. І дарма, що того дня падав рясний і доволі прохолодний дощ, і дарма, що промокла „до ниточки”... Ведмеді, верблюди, жирафи, слон, пелікани, вовчики-братики, рожеві фламінго... Тварини дивилися на мене як на божевільну, з якої, як зрештою і з них, потічками скочувалась дощова водиця. У руках фотоапарат, на спині рюкзак з усім подорожуючим добром, а на душі – радісно і тепло!
Дорога додому, вокзал, прощання з столицею... Спасибі Тобі Києве за гостинний прийом, барвисті спогади і здійснення шалених мрій!

30 жовтня 2005 року


Создан 30 окт 2005



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником