Спогади про часи студентської практики в Карпатах

 
 

Спогади про часи студентської практики в Карпатах

Про те, як біологи вивчають флору і фауну Карпат



Карпатська практика біологів

За освітою я зоолог, а за покликанням – любитель споглядання далеких горизонтів, які крок за кроком наближаються й водночас мандрують знову в далечінь.
Час невпинно летить. Мої, без сумніву, найкращі студентські роки вже позаду. У минулому бурхливі спогади про Карпатську практику, про заняття, іспити...
Саме у цей час я повертаюся зараз у своїй розповіді. Карпати у всій своїй величі постали переді мною вперше влітку 2000 року. Тоді я по справжньому закохалася в ці гори, дивовижні ліси, гуркіт потічків, шелест трав, духмяний вітер, галас отари, що кудись мчить, а головне – в хмари, хмари, які розповзаються килимом під ногами й дарують відчуття гармонії та єдності душі й природи.
Липень 2000 року... Ми від’їжджаємо в Карпати на практику. Ми – це група БЛБ-11 (зоологи і ботаніки) та біофізики – студенти іншої кафедри, що були приєднані до нас.
Нарешті душа мрійниці доторкнулася з незайманою красою Карпат! Десь біля 4-ї дня ми приїхали у с. Кваси зі Львова автобусом. Карпати у всій красі постали перед моїми очима. Я вперше побачила гори і була в захопленні. І Чорна Тиса, Тиса Нігра, як ми її називали, грайливо шуміла, коли ми переходили міст над нею.
Пізніше ми попрямували до стаціонару (близько 1200 м. над рівнем моря). А перед цим набрали води із джерела в селі. Я пленталась в кінці довгого ланцюга студентів передостанньою чи останньою. Прийшли... Моє перше враження було двояким. Дивна споруда, кімната із двоповерховими ліжками. І ніби треба було радіти, бо це ж кайфова практика, але щось змушувало більш серйозно сприймати речі довкола себе. Перша ніч була спокійною, бо всі замучені переїздом і підйомом в гору, спали як убиті.
На другий ранок під час лінійки викладачі повідомили про те, що у цей день по кухні чергуватиму я, Козак Катя і староста Мельник Васька. Всі пішли на екскурсію, а ми на кухню. Наші мандрівники в цей день промокли до ниточки і після повернення порозвішували мокрий одяг і взуття на кухні над казаном з їжею та чайком. Чиїсь брудні і мокрі штани падали у киплячу воду. Але чай пили усі... Нікому не було до того діла, як і яким чином чергові по кухні готували напої та наїдки. У всіх був вовчий апетит, а ще – ми ж їм не говорили про тонкощі кулінарії у нашому віртуозному виконанні.
17 липня 2000 року температура повітря в горах була близька до 17-19°С. Повівав слабкий вітерець. Вранці туман розпливався білим покривалом, і, взагалі вологість повітря була неймовірно високою. Після сніданку ми пішли на екскурсію до потоку Васкул. Під ногами справжнє місиво, яке створили вівці своїми тоненькими і стрункими ніжками. Крім того було ще й дуже слизько. Під камінням у потоці ми відбирали водяних осликів, планарій, одноденок...
18 липня вранці знову стелився густий туман. Пізніше ще й почав накрапати дощ. Але все ж екскурсія відбулася. Того дня ми ходили на гору Веснярку, відбирали проби підстилки з букового і хвойного лісів. Після обіду ми визначали тваринок з підстилки. Цікавими мені здалися ногохвістки – дивовижні крихітні істоти. Цього дня нам під час екскурсії зустрічалися представники таких видів, як листоїд вільховий, гнойовик звичайний, броненосець темний – Gromeris connexa і ще багато інших.....
Наступного дня ми не ходили на екскурсію. Падав сильний дощ. Було похмуро і сумно...
20 липня знову падав дощ. Він то злегка накрапав, то посилювався. Часом на якусь мить визирало сонце. О 9-й ранку ми пішли в похід до гори Петрос. Підйом був не легким. І чим вище ми підіймалися, тим біднішою ставала рослинність. Зник ялівець і лиш оголена місцевість, каміння та зрідка низькорослі трави. Дуже гарно серед каміння виглядали ломикамені... На горі Петрос мені довелося змінити своє промокле взуття. Підйом нас усіх виснажив фізично. Люди з міста, вкритого асфальтом та бруківкою мене прекрасно зрозуміють. І лиш Микола Гав’як – хлопець з Турки, перестрибував з місця на місце, йшов собі як свіжий огірочок. Аборигенам завжди легко, бо вони звикли жити саме в таких умовах. На горі Петрос Ігор Васильович Дикий (наш викладач з кафедри зоології, керівник практики) запитав, чи йдемо далі – до Говерли. Більшість сказали так. От ми і пішли. З наших зоологів і ботаніків була я, Мисюк, Сусанін, Мельник, Віта Пуціль та Сьомко Наталка. О, забула про Біпера, того самого Біпера, якого знають майже усі львівські компютерщики! Решта – біофізики, тобто представники іншої кафедри. Підйом на Говерлу був ще більш виснажливим ніж на Петрос. Більшість із нас сильно замучилися. На горі декілька хвилин ми могли споглядати неймовірної краси краєвид в одному напрямі, де розступилися хмари. Аж раптом, вітер нагнав нових густих, сірих і вогких хмар. Почав падати дощ із мокрим снігом. Холод і втома... Це було дійсно жахливо для змученого тіла. На Говерлі ми побачили купи сміття: пляшки, папір... Привал. Сухий пайок на вершині видавався дуже доречним. На Говерлі я впіймала Туруна золотистого (жука). Він досі зберігається у моїй ентомологічній колекції. Поверталися заморені походом, але дуже задоволені. Для мене побачене було чимось неймовірним, вражаючим. Прийшли о 9-й годині ввечері на наш стаціонар. Потім була вечеря. Ближче до ночі – ватра, шашлики...
Наступного дня ми ходи до ферми неподалік від нашого стаціонару і колупалися в екскрементах корів у пошуках їстівних жуків. Останнє є жартом. Бо жуків ми не їли, а заморювали у спеціальних баночках. От така вона зоологічна практика.
Ще, мабуть, варто оповісти коротко про те, як дістався нам той баранячий шашлик... А було це так. Мисюк і Васька-староста пішли у село ввечері у пошуках м’яса. Довго їх не було. Виникло хвилювання, куди пропали студенти-практиканти... І аж під ранок справжні мисливці-чоловіки принесли здобич...свіже м’ясо...а після цього ще й подалися в мандри на Петрос і Говерлу.
Не згадала я досі про нашого дивака-ботаніка Гончаренка Віталія Івановича, що водив нашу групу по горах в пошуках цікавих рослин. За його настановами ми чемно виривали усякі травички, записували у блокноти латинські назви, самостійно пробували визначати види, збирали гербарій.
Остання ніч була прекрасною. Пам’ятаю, біля ватри якийсь місцевий молодий гуцулик розказував мені про село Кваси, відмирання звичаїв і традицій у селян... Ми пішли спати десь коло 3-ї ночі. А небо цієї ночі було казковим. Мільйони зірок розкидані вгорі виблискували космічними барвами. Яскраве сяйво, падаючі метеори...
Прощатися з горами мені не хотілося, бо я їх покохала. По дорозі в Кваси я зібрала букет із гірських квітів, як спогад про чарівні миті проведені в горах. Довго зберігала цей оберіг у своїй квартирі, як згадку про незабутню практику.
І сльози заливали моє обличчя, коли я поверталася з гірської Карпатської практики додому...
Потім пішки поверталася до дому вночі, бо автобус привіз нас до центральної частини Львова пізньою нічкою. Із автовокзалу до свого будинку я йшла 1,5 години і прийшла десь перед 2-ю ночі. З транспортом у ці часи було скрутно, а ще й у нічний час. Північна частина неба, пригадую, спалахувала від блискавок, але ніч була спокійною і без дощу.
Згадую Карпати, практику. Такого у моєму житті більше не буде ніколи. Тоді я закохалася в гори на завжди. Бувало під час днів практики прокинуся вранці біля 6-ї години і вийду на вулицю. Густий туман стелився як порвана на шматочки вата, що зависла у повітрі. Стою сама і прислухаюся до звуків навколо. Звуки дзвоників на шиях овець, яких гнав на сусідній горі пастух зливалися у суцільне дзеленчання. Це музика, яка будила від сну ранковий ліс, птаство, гори...
Не знаю, як для інших моїх одногрупників, але для мене Карпатська практика стала яскравим спогадом. У снах іноді я знову милуюся цими чарівними місцями...
Проте є присмак гіркого. Похід на Говерлу і Петрос був радісним, як я уже згадувала. Та побачивши своєрідні кам’яні „кургани” неподалік Говерли, я усвідомила, що гори можуть бути не лише радісними. Не кожного вони радо приймають. Грізні та немилосердні Карпати забрали не одне життя.
От така вона, наша практика з ботаніки та зоології, незабутня практика, сповнена емоцій від побаченого, почутого, сповнена сміху, радості і сліз. Такі ж і Карпати – веселі і сумні, привітні і похмурі. Хтось закохується назавжди в ці чарівні гори, як от, наприклад, я, а хтось залишається байдужим.
Практика в Карпатах навчила моїх одногрупників і мене багато чому. Ми пізнали одне одного, хто є хто. Дружба та кохання народжувалась або ж загасала тут у душі кожного з нас.
Комусь, без сумніву, здадуться дивними наші пошуки жуків в посліді худоби, пошуки всякої дрібної безхребетної живності серед каміння у гірських потоках, під корою та в підстилці з листя у лісах, але такі вже наші зоологічні методики, такі вже ми є – Зоологи-диваки.

18 вересня 2005 року


Создан 18 сен 2005



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником