ЗЕМНОВОДНІ ТА ПЛАЗУНИ ЗАХОДУ УКРАЇНИ

 
 

ЗЕМНОВОДНІ ТА ПЛАЗУНИ ЗАХОДУ УКРАЇНИ

ВСЕ ПРО АМФІБІЙ ТА РЕПТИЛІЙ ЗАХОДУ УКРАЇНИ



ЗЕМНОВОДНІ
Саламандра плямиста – Salamandra salamandra Linne', 1758
Інші назви: дощівка, сисмолоко, вогняна ящірка, ящур, сисак, качур.
Тіло саламандри незграбне, валькувате, завдовжки до 20 см. Забарвлення тіла чорне з яскраво-жовтими плямами неправильної форми (маскувальне та застережливе), малюнок мінливий. Паротиди крупні, випуклі. Самки крупніші за самців.
Живе саламандра у букових і смерекових лісах Карпат, піднімається до верхньої межі лісу, населяє криволісся і полонини, зустрічається на узліссях і зрубах. Надає перевагу біотопам з товстим шаром лісової підстилки та моху.
Після зимівлі саламандри з’являються у квітні-травні. Протягом світлого періоду доби перебувають у сховищах, проте після дощу можуть покидати сховища і вдень. Паруються у червні-липні у воді або на суші, можуть паруватися також у квітні-листопаді. Яйця розвиваються в тілі самки 5-10 місяців. Самка весною або на початку літа на другий рік після парування протягом 7-10 днів народжує у воду сформованих личинок завдовжки 25-30 мм, або відкладає яйця з розвинутими личинками. Самка народжує 2-70 малюків, частіше 25-30. Метаморфоз триває до кінця серпня – початку вересня. Статевозрілими саламандри стають на 3-4 роках життя. На зимівлю йдуть у вересні-листопаді. Зимують групами в підземних сховищах, у порожнинах під коренями дерев, під камінням, у норах, льохах і підвалах.
Пожива саламандри – слимаки, черепашкові молюски, дощові черви, павуки, багатоніжки, гусінь метеликів, жуки, личинки двокрилих, одноденки. Екологічна роль саламандри в Карпатських лісах зводиться до винищення крупних безхребетних підстилки, ґрунту, мертвої деревини.
Вороги саламандри – вуж звичайний та вуж водяний, птахи, ссавці, личинки водяних жуків – Dytiscidae та Hydrophilidae (вони поїдають личинок саламандр).
Статус саламандри у Червоній книзі України – ІІ категорія (вид вразливий). Зниження чисельності пов’язане з вирубуванням лісів, забрудненням водойм та виловлюванням. Одна із необхідних умов охорони виду – збереження в лісах достатньої кількості деревного відпаду. На саламандр негативний вплив чинять чистки лісу, внаслідок яких зменшується кількість деревного опаду, що слугує прихистком для тварин. Відомі випадки успішного розмноження саламандри в умовах неволі.
Тритон звичайний – Triturus vulgaris Linne', 1758
Загальна довжина тіла дорослих особин – близько 8 см. Шкіра гладенька, мало зерниста. Спина забарвлена в оливково-бурий колір, боки – в оливково-жовті з сріблястим тони. Черевце оранжеве, з чорними плямами. Личинки оливково-бурі з темними крапками, знизу світлі.
Населяє тритон звичайний листяні та мішані ліси, парки та сади. В Карпатах піднімається до висоти понад 1000 м над рівнем моря.
В кінці березня – в квітні тритони мігрують до водойм, де набувають шлюбних обрисів. Через 5-9 днів приступають до розмноження. Заплідненню і відкладанню яєць передують шлюбні ігри. Самка відкладає 60-700 яєць (частіше близько 150). Кожну ікринку самка відкладає на окремий листок підводної рослини
і загортає її всередині листочка. Личинки з’являються на 14-20 день після відкладення ікри. Весну і початок літа тритони проводять (як правило) в стоячих водоймах. Метаморфоз триває близько 3 місяців. Личинки можуть проводити зиму у водоймах, завершуючи метаморфоз на наступний рік. Статевозрілими тварини стають на 2-3 роках життя. На суші тритони ведуть потайний спосіб життя, ховаються під корою, в гнилих пнях, серед листя, в ямах, у місцях, де високі показники вологості. Зимують часто у норах гризунів та у підвалах разом із саламандрами, карпатськими тритонами, кумками та жабами.
Живиться тритон звичайний багатоніжками, комахами, гусінню, різноманітними личинками, павукоподібними, червами, молюсками, ракоподібними, водяними клопами, личинками жуків-плавунців, одноденками, рівнокрилими, ікрою риб і жаб у водний період життя.
Вороги – хижі водяні комахи, риби (зокрема, інтродукований вид – головешка амурська), земноводні (тритон гребенястий, часничниця звичайна, зелені жаби), плазуни (вужі, гадюка звичайна), птахи, ссавці.
Створення просік у лісах та іригаційних каналів сприяє підвищенню чисельності популяцій та розселенню виду.
Тритон гребенястий – Triturus cristatus Laurenti, 1768Інші назви: тритон гребінчастий, іриця велика.
Довжина тіла тритона гребенястого 12-14 см, іноді до 17 см. Спина забарвлена у чорний колір, іноді в темно-брунатний з чорними плямами. На боках – дрібні світлі плями. З нижнього боку тіло жовтого кольору з чорними плямами. Шкіра грубозерниста. Самці у шлюбному вбранні з високим зубчастим гребенем, що переривається на попереку.
Тритон гребенястий населяє ліси, парки, сади, городи, долини річок. Навесні, коли ще лежить сніг, тритон гребенястий мігрує до водойм. Парування у березні – на початку квітня. Через 3-10 днів після прибуття до водойм у тварин з’являється шлюбне вбрання. У квітні-травні після шлюбних ігор самки відкладають ікру у кількості 80-600 (частіше 150-200) ікринок. Ікринки прикріплюють до нижніх сторін листочків водних рослин. Через 13-18 днів з’являються личинки. Метаморфоз триває три місяці. Линяють тритони під час перебування у водоймах кожні 3-9 днів, рідше після парування. На суші линьок немає. Статевозрілим стає на третьому році життя. Дорослі особини у липні покидають водойми, молодь залишається у воді до кінця вересня. Зимують на суші в норах гризунів, у трухлявих пнях, під мохом, у купах прілого листя, під хмизом, у підвалах та погребах, іноді закопуються у м’який мул чи ґрунт. Зиму проводять невеликими групами чи по декілька десятків особин.
Пожива – дощові черви, слизні, черепашкові молюски, комахи та їх личинки, пуголовки, ікра риб і амфібій. У шлунках виявляли також личинки коників, ікру жаб та мальків риб.
Ворогами тритона гребенястого є хижі риби (щука, сом, головешка амурська), озерні жаби, черепаха, вуж звичайний, птахи, ссавці (водяні землерийки, норка, горностай, видра).
Негативно впливає на популяції тритона гребенястого вирубування лісів, урбанізація, забруднення водойм, виловлювання для тераріумів.


Тритон карпатський – Triturus montadoni Boulenger, 1860
Інша назва – водяна ящірка.
Тіло в поперечній площині майже чотирикутне. Забарвлення жовтувато-оливкове чи коричнево-оранжеве з візерунком. Шкіра слабозерниста. Черевце оранжеве чи жовте. Загальна довжина тіла – до 10 см. У самців хвіст закінчується ниткою 5-8 мм (до 15 мм).
Тритон карпатський – ендемік Карпат. Заселяє різноманітні водойми – калюжі і канави, заводі гірських потоків, криниці, болота, високогірні озера. Поширення пов’язане із широколистяними, ялиново-смерековими лісами, криволіссям, гірськими луками – полонинами.
Весну і початок літа тритони карпатські проводять у водоймах. Після зимівлі з’являються у квітні-травні у період танення снігів. Розмноженню передують шлюбні ігри. Одна самка протягом квітня-липня відкладає 35-250 ікринок, частіше 80-150. Ікру відкладає у вигляді шнурів, або по 2-3 ікринки, загортаючи їх у окремий листок. Метаморфоз триває в середньому 2,5-3 місяці, але може закінчуватися наступного року. Зимують тварини в лісовій підстилці, під камінням та стовбурами повалених дерев. Сухопутні міграції починаються у червні. Личинки і дорослі особини (в репродуктивний період) зустрічаються у водоймах, на суші трапляються рідко. На суші їх можна знайти під мохом та камінням, під стовбурами повалених дерев. Зимують в норах гризунів, під каменями, під трухлявими пнями. Відомі знахідки зимувальних скупчень тритона карпатського до 250 особин. Статевозрілим стає на 2-3 роках життя. Вважається що чисельність карпатського та альпійського тритонів в окремих районах Карпат починаючи з 1948 року знизилася вдвічі. Встановлено пряму залежність чисельності тритона карпатського від технологічних особливостей лісоексплуатації. Так, трелювання деревини гусеничними тракторами призводило до знищення тварин і їх сховищ. Формування посеред доріг тимчасових водойм, які привабливі для розмноження тритонів, призводить до загибелі дорослих особин, личинок та їхніх кладок під колесами автотранспорту. Альтернативою є застосування підвісних канатних лісотранспортерів.
Пожива тритона карпатського – дощові черви, комарі-дергуни, личинки плавунців, грибні комарики, рачки, личинки двокрилих, молюски та інші безхребетні.
Вид внесений до Червоної книги України (статус ІІ, вразливий).
Тритон альпійський – Triturus alpestris Laurenti, 1768
Інша назва – тритон гірський.
Загальна довжина тритона – близько 8 см. Самці крупніші за самок. Шкіра гладенька, забарвлена у сіро-коричневий колір з фіолетово-синім відтінком. На боках тіла, лапах та щоках – ряд темно-синіх плям. Черевце та горло оранжеві.
Типові стації – заліснені схили і зволожені ділянки полонин, букові, мішані і хвойні ліси, заплави гірських річок, криволісся. Живе тритон альпійський поблизу струмків, озер, під камінням та стовбурами повалених дерев, під мохом та в товщі листяної підстилки.
Після зимівлі тритони з’являється у кінці травня. Ікру самка відкладає в травні-червні у вигляді шнурів чи грудок по 20-250 ікринок, а також поодинокими ікринками, які кріпляться до нижнього боку листків рослин. Через 10-20 днів з’являються личинки. Діаметр ікринок до 1,3 мм. Личинки з’являються як правило у червні-липні. У цей період вони завдовжки 6-7 мм. Метаморфоз закінчується у вересні. Він триває 1,5-4 місяці. Відома неотенія личинок. На високогір’ї личинки залишалися у воді по декілька років і досягають 70-80 мм завдовжки. Статевозрілими тритони стають на 2-3 роках життя. На зимівлю ідуть у вересні. Зимують під камінням та пнями, в лісовій підстилці, у норах гризунів.
Живиться тритон альпійський личинками веснянок, комарами-дергунами, двокрилими, личинками одноденок, крилаток, планаріями, п’явками, водяними кліщами, рачками, коловертками, водоростями, дощовими червами, слимаками, черепашковими молюсками, павуками.
Статус тритона альпійського в Червоній книзі України – ІІ категорія (вразливий). Причини зниження чисельності – ті ж, що й для тритона карпатського. Личинки тритонів масово гинуть при пересиханні і промерзанні водойм.
Кумка жовточерева – Bombina variegata Linne', 1758Інші назви: кумка гірська, жовтобрюшка, джерлянка жовточерева.
Кумка жовточерева – невелика амфібія, завдовжки до 50 мм. Забарвлена у темно-оливковий колір. Шкіра горбиста. Черевце жовте або оранжево-жовте, з чорними плямами.
Зустрічається в рівнинних, передгірних листяних лісах, дібровах, гірських листяних лісах, гірських мішаних і хвойних лісах, у заплавах гірських річок, в зоні криволісся та на полонинах.
Оселяється у водоймах з повільною течією, у стоячих водоймах. Майже весь час перебуває у водоймі чи біля неї. Навесні з’являється у квітні-травні. Паруються кумки у квітні-червні, через 2-5 тижнів після пробудження, коли вода прогрівається до +14ºС. Самка відкладає декілька десятків ікринок навесні і пізно влітку. В середньому одна самка відкладає поодиноко чи невеликими групами на підводну рослинність і камені 200-300 ікринок. При температурі води +15-18ºС розвиток триває 9-10 діб. Метаморфоз триває 2-2,5 місяці. Значна частина пуголовків зимує у воді, метаморфоз відбувається на 2 рік. Статевозрілими тварини стають на 2-3 роках життя. Зимовий період дорослі кумки проводять на суші у норах, під камінням, в льохах, підвалах. На зимівлю ідуть у вересні-жовтні. На стику ареалу з кумкою червоночеревою утворюються гібридні зони. Ці зони розміщені в контактній межі рівнинних і гірських ландшафтів.
Активна кумка жовточерева вдень. На здобич полює у воді чи біля водойм. У живленні переважають наземні безхребетні. Живиться комахами (жуки, двокрилі, перетинчастокрилі), ракоподібними, багатоніжками, молюсками, дощовими червами, павуками та іншими безхребетними. Відомі випадки канібалізму.
Кумка жовточерева відмічена в живленні лелеки білого та чорного, чаплі сірої, звичайного та водяного вужів.
Кумка червоночерева – Bombina bombina Linne', 1761
Інші назви: кумка звичайна, джерлянка червоночерева.
Завдовжки до 50 мм. Забарвлення тіла зверху світло-сіре, буре, чорне з темними чи зеленуватими плямами. Черевце червоне або оранжеве з синьо-чорними плямами.
Живе на рівнинах в зоні степів, широколистяних і мішаних лісів. Населяє постійні водойми. Типові стації – болота, заболочені річки, струмки, замулені та зарослі мілководні ділянки ставків, озер, заток, стариць, канави, калюжі.
Прокидається після зимівлі у другій половині березня – у квітні. Тварини активні при температурі +10-30ºС. Майже весь час проводять у водоймах, зрідка виходять на береги (переважно в темний період доби). Розмножуються після 15-20 днів з часу виходу із місць зимівлі при температурі води +14ºС. Паруються у травні-червні. Ікру відкладають невеличкими грудочками чи поодиноко у водоймах з постійним рівнем води. Одна самка відкладає до 300 (500-900) ікринок, які приклеюються до підводних предметів чи рослин. Ікру самка відкладає порціями по 2-80 ікринок. Період розмноження розтягнутий в часі. Розвиток ікри триває 9-10 діб, метаморфоз – 3 місяці. Після метаморфозу молодь живе у водоймах ще 2,5-3 місяці. Личинки здатні зимувати у воді. У такому випадку метаморфоз відбувається навесні. Статевозрілими кумки стають на 2-3 році життя. Зимують на суші. На зимівлю ідуть у вересні-листопаді, обираючи нори дрібних тварин та щілини у ґрунті. Можуть зимувати групами разом із іншими видами (жаби, тритони). Кумки, що населяють глибокі водойми, можуть зимувати зариваючись в мул.
До 80% поживи кумки червоночеревої складають водні безхребетні: ракоподібні (водяні ослики), водяні жуки і їх личинки, одноденки, личинки комарів, молюски, дощові черви, павуки, мурашки.
Кумка червоночерева відмічена у живлені лелеки білого, квака, чаплі малої білої.
Жаба трав’яна – Rana temporaria Linne', 1758
Інша назва – жаба бура.
Завдовжки 100 мм. Тіло коренасте, спина забарвлена у оливковий, оливково-коричневий, сіро-коричневий, червонувато-коричневий, коричневий, сірий чи жовтуватий кольори.
Населяє рівнинні та гірські хвойні, мішані і листяні ліси, галявини, луки, болота, антропогенні ландшафти. В якості сховищ використовує лісову підстилку, прикореневі системи кущів та дерев, заглиблення в ґрунті тощо. Активна у темний період доби, ввечері та вранці. Залежно від температурного режиму та вологи, добовий ритм може змінюватися.
Жаба трав’яна доволі стійка до низьких температур, активна навіть при +2-3ºС. Після зимівлі активні при температурі повітря +2-16ºС. Першими після зимівлі з’являються статевозрілі особини. Ікру самка відкладає в березні-квітні на глибині 5-40 см. Для розмноження тварини обирають різноманітні водойми – стави, озера, заводі річок, калюжі тощо. Ембріональний розвиток триває 5-15 діб при температурі води +9-18ºС. Метаморфоз завершується у червні-серпні. Статевозрілими трав’яні жаби стають на 3 році життя. Тривалість життя – 6-8 років. Зимують жаби у струмках, річках, болотах, в озерах. До місць зимівлі восени здійснюють міграції на відстань 1-1,5 км.
Живляться трав’яні жаби як сухопутними так і водяними тваринами (черви, молюски, комахи, павуки). Поїдають молодь інших земноводних та власну молодь. 95% у живленні трав'яної жаби становлять наземні корми. Пуголовки живляться детритом, водоростями, вищими рослинами.
Ікру жаби трав'яної поїдають планарії, хижі водяні комахи, тритони, кумки та жаби інших видів. Цьоголіток та дорослих особин включають у свій раціон риби, змії, птахи та ссавці.
Жаба гостроморда – Rana arvalis Nilsson, 1842
Інші назви: жаба мочарова, болотяна жаба.
Завдовжки до 80 мм. Спина сірого, оливкового, жовтуватого, коричневого чи коричнево-червоного відтінків. На спині та на боках є темні плями. Часто є світла смуга вздовж хребта. Черевце біле чи жовтувате, іноді з плямами на горлі та грудях.
Типові стації – більш відкриті та сухі біотопи, ніж у трав'яної жаби. Це ліси, сухі бори, рідколісся, галявини, узлісся, луки, береги боліт та річок тощо. В горах відомі знахідки гостромордих жаб на висоті 800 м над рівнем моря.
Місця зимівлі покидає у кінці березня. Молодь з’являється дещо пізніше. Розвиток ікри триває до трьох тижнів, метаморфоз – до 3 місяців. Зимує у водоймах та на суші. Молоді жаби на зимівлю ідуть пізніше на 2-3 тижні за дорослих. Статевозрілими стають на 3 році життя.
Максимально активні гостроморді жаби у вечірні години. Живляться дощовими червами, наземними молюсками, багатоніжками, прямокрилими, рівнокрилими, клопами, твердокрилими двокрилими, лускокрилими. В складі поживи завжди переважають найбільш масові в даному біотопі види здобичі.
Вороги у гостромордої жаби такі ж, як і у жаби трав'яної.
Жаба прудка – Rana dalmatina Bonaparte, 1840
За розмірами та забарвленням близька до жаби трав'яної, проте має значно довші кінцівки.
Населяє букові ліси, чагарникові зарості, розріджені ліси, галявини, вирубки, мішані, зрідка хвойні ліси. В горах відомі знахідки на висоті до 1500 м над рівнем моря. Сховищами для жаби прудкої слугують заглиблення в ґрунті, кущі.
Шлюбний період припадає на березень-квітень. Розмножуються жаби прудкі у слабопроточних водоймах. Самка відкладає 800-1400 ікринок. Через 10 діб з’являються пуголовки. Метаморфоз триває до 55 діб. Зиму проводять на дні водойм. Статевозрілими прудкі жаби стають на 3-4 році життя. Дорослі особини здійснюють стрибки завдовжки до 1-2 метрів.
Активна жаба прудка у сутінках, у вологих місцях також вдень. Живиться комахами, в основному жуками.
Вид занесений до Червоної книги України (ІІІ категорія, рідкісний). Причини зниження чисельності – розчищення та розорювання вирубок, забруднення водойм, хімічні забруднення лісів.
Жаба озерна – Rana ridibunda Pallas, 1771
Крупна жаба, завдовжки до 170 мм. Спина сіро-зеленого кольору. В природі зустрічаються особини різних відтінків – від сірого до зеленого. На спині є крупні темні плями. Черевце сіро-біле чи сіро-жовтувате з рисунком, іноді без рисунка.
Озерна жаба використовує широкий спектр біотопів – населяє різноманітні проточні та стоячі водойми.
Активна вдень та вночі. Розмноження починається через кілька днів після пробудження і триває до 2,5 місяців. Ембріогенез триває 3-18 діб, розвиток личинок – 50-95 діб. Статевозрілими жаби стають у віці 1-4 років, коли тварини досягають 60-70 мм завдовжки. Зиму проводять у водоймах або на суші.
Пуголовки живляться детритом, водоростями, вищими рослинами, тваринами та їх трупами (молюски, комахи, риби). Дорослі особини живляться сухопутними та водяними комахами, земноводними, рибами, ящірками, птахами, дрібними ссавцями.
Ворогами жаби озерної є п’явки та водяні комахи, які поїдають ікру та пуголовків, черепаха болотяна, вужі, риби, птахи, ссавці.
Жаба їстівна – Rana kl. esculenta Linne', 1758
Завдовжки до 100 мм. Спина сіро-зелена, оливково-зелена чи зелена з темними плямами. На спині вздовж хребта зазвичай присутня смужка світлих тонів. Населяє стариці, заводі ставків, канали, ставки рибних господарств. Уникає густих лісів і великих водойм. Екологічні особливості вивчені не достатньо. Зимує жаба їстівна у воді та на суші.
Вороги такі ж, як і у інших видів жаб.
Жаба ставкова – Rana lessonae Camerano, 1882
Інша назва – жаба зелена.
Має доволі коренасте тіло, завдовжки до 90 мм. Спина забарвлена у жовто-зелений, оливково-зелений, сіро-зелений кольори, бувають особини зеленого кольору з темними плямами. Зазвичай на тілі є світла смуга вздовж хребта та світлі смуги на спинно-бокових складках. Черевце біле чи жовтувате, як правило без плям.
Населяє стоячі водойми: озера, стави, болота, калюжі та канави з рясною трав’янистою рослинністю. Іноді може зустрічатися у вологих лісах досить далеко від водойм.
Після зимівлі ставкові жаби з’являються при прогріванні води до +8ºС. Ікру самка відкладає після 15-20 діб з часу пробудження. Ембріогенез триває 4-12 діб, личинковий розвиток – 47-135 діб. Статевозрілими стають на 2-3 роках життя. Живуть 6-12 років. Зимують у воді, рідше на суші.
Пуголовки живляться в основному водоростями, дорослі – сухопутними безхребетними. В раціоні дорослих тварин є також риби, ікра, земноводні.
Вороги жаби ставкової – риби, плазуни, ссавці.
Часничниця звичайна – Pelobates fuscus Laurenti, 1768
Інші назви: земляна жаба, земляна жабка, часникова жаба, часникова жабка, жабка бура, землянка звичайна.
Тіло у часничниці коренасте, голова тупа, ноги короткі. Завдовжки тварини досягають 40-80 мм. Забарвлення світло-жовте, сіро-коричневе, коричневе з темно-коричневими плямами і дрібними червонуватими цятками. Черевце сіро-біле без рисунка або з окремими сірими плямами. Лоб між очима випуклий.
Оптимальні стації – місця з піщаними та піщано-мулистими ґрунтами поблизу річок та великих водойм. Населяє часничниця широкий спектр біотопів: хвойні, мішані, листяні ліси, узлісся, поля, парки, луки, степи. В лісах оселяється на відкритих ділянках. Протягом дня пасивна, а вночі покидає ґрунтові сховища, викопуючись із них. Розмножуються часничниці в березні-квітні. Ембріогенез триває 5-11 діб, розвиток личинок 56-110 діб. В кладці 480-3000 яєць. На зимівлю закопуються на глибину до 1-2 метрів. Активними після зимівлі стають при температурі повітря + 12-18ºС. Зимівля розпочинається, коли температура повітря знижується до +9ºС. Статевозрілою стає на 3-4 році життя.
Часничниця – тварина з нічною активністю. Головними факторами, що впливають на її активність є вологість повітря та температура. Пуголовки живляться детритом, дрібними рослинами (ряскою) і тваринами, іноді поїдають інших пуголовків. Дорослі живиться павуками, слизнями, червами, використовують тактику
Ворогами часничниці є риби (щука, окунь), дорослі зелені жаби, змії (вуж звичайний, вуж водяний), птахи та ссавці.
Часничниця дуже чутлива до якості води та структури ґрунтів. Негативно на популяції часничниці впливають урбанізація, рекреація, випасання худоби на луках. Розселенню часничниці сприяє створення іригаційних каналів, прокладка просік у лісах.
Квакша звичайна – Hyla arborea Linne', 1758
Інші назви: райка, деревна жаба, рахкавка, кракавка, жабка деревна, кракавка деревна.
Невелика амфібія, завдовжки до 53 мм. Шкіра на спині гладенька, на черевці зерниста. Забарвлення, залежно від субстрату та температури повітря, зелене, світло-сіре, коричневе, близьке до чорного. Черевце біле, жовтувате. Спинну поверхню від черевця відділяє темна смуга з білим зовнішнім краєм.
Населяє квакша світлі широколистяні і мішані ліси, сади, виноградники, парки. В горах відома до висоти 1500 м над рівнем моря.
Розмножується у стоячих водоймах: озерах, ставах, болотах, канавах, калюжах. Масово після зимівлі тварини з’являються при температурі +9-10ºС. Ікру відкладають у квітні-травні. В кладках до 2000 ікринок. Ембріогенез триває 8-14 діб при температурі 17-19ºС, личинковий розвиток – 45-90 діб. Активні квакші у вечірні та нічні години. Більшу частину життя проводять на деревах та кущах, а в сутінках спускаються на землю. Протягом дня перебувають у нерухомому стані. Зиму проводять у лісовій підстилці, норах гризунів, дуплах, під камінням. Статевозрілими стають на 3-4 роках життя.
Живляться в основному комахами (мурахи, гусінь, листоїди, ковалики).
Цьоголіток квакші поїдають гребенясті тритони, озерні жаби, дорослими живиться болотяна черепаха, вужі та птахи. Канібалізм виявлений у формі личинка-ікра.
Ропуха зелена – Bufo viridis Laurenti, 1768
Тварина завдовжки до 140 мм. Забарвлення світло-сіро-оливкових тонів з крупними темно-зеленими плямами, облямованими чорним, часто з червоними цятками. Шкіра грубозерниста.
Евритопний вид. Населяє дуже різноманітні біотопи за винятком дуже вологих боліт та голих пісків.
Навесні з’являється у березні-квітні. Паруються ропухи у квітні-травні, або й пізніше. Яйця самка відкладає у вигляді слизистих шнурів у яких нараховується 10-12 тисяч ікринок. Розвиток ікри триває близько 7 діб, метаморфоз – 2-3 місяці. В жовтні-листопаді ідуть на зимівлю. Зимують групами на суші.
Активні у сутінках, іноді активні вдень. Живляться комахами, молюсками, багатоніжками, павукоподібними.
Ворогами ропухи зеленої є птахи (сови, канюки). Ропуха очеретяна – Bufo calamita Laurenti, 1768
Інша назва – ропуха коротконога.
Найменша з ропух фауни України. Тіло завдовжки до 80 мм. Шкіра горбиста, зверху оливково-сіра з темними плямами і вузькою світлою смужкою вздовж середини спини.
Населяє сади, парки, луки, поля, піщані пагорби з трав’янистою рослинністю, кар’єри, бори.
Тварина добре бігає, проте погано плаває і не стрибає. Ікру ропухи відкладають починаючи з квітня у вигляді слизистих шнурів, одна самка 3-4 тисячі ікринок. Метаморфоз триває близько 50 діб. Статевозрілою ропуха очеретяна стає на 3-4 роках життя. Зимує на суші.
Активна вночі та у присмеркові години. Вдень закопується у ґрунт на глибину 20-80 см. У живленні переважають комахи.
Статус в Червоній книзі України – ІІ категорія (вразливий вид). Причиною зниження чисельності є руйнація біотопів, хімічні забруднення.
Ропуха звичайна – Bufo bufo Linne', 1758
Інша назва – ропуха сіра.
Довжина до 20 см. Самки крупніші за самців. Шкіра грубозерниста, брудно-білого, сірого, коричневого чи сіро-оливкового кольорів, однотонна чи з плямами неправильної форми.
Населяє ліси, сади, зустрічається на полях. У Карпатах населяє букові та ялиново-смерекові ліси, є у зоні криволісся.
Після зимівлі з’являється у березні-квітні. Ікру самка відкладає у вигляді довгих слизистих шнурів завдовжки до 10 м. Самка здатна відкласти понад 6000 ікринок. Розвиток ікри триває 14-20 діб. Після завершення метаморфозу тварини мігрують далеко від водойм. Зиму проводять на суші. Статевозрілими ропухи стають на 3-4 роках життя.
Ропуха звичайна – тварина з нічною активністю. Вдень активна у дощову та похмуру погоду. Живляться ропухи комахами та малорухомими наземними формами безхребетних. Поїдають гусінь, жуків, павуків, багатоніжок, дощових червів, молюсків.
ПЛАЗУНИ
Ящірка прудка – Lacerta agilis Linne', 1758
Інша назва – ящірка звичайна.
Забарвлення тіла і малюнок на спині дуже мінливі. Молодь забарвлена у сіро-бурий колір з білуватими цятками і невиразними смужками.
Живе ящірка прудка у сухих біотопах в степах, по долинах річок, серед лісових галявин, в садах, у хвойних і широколистяних лісах, в осиково-березових колках, на луках. В горах надає перевагу відкритим схилам та лукам.
Найевритермніший вид фауни України. Прокидаються ящірки прудкі після зими у кінці березня – на початку квітня. Після линьки починається період розмноження. Паруванню передують шлюбні ігри. Парування відбувається у травні. Після формування пар, самець з самкою тримаються одного місця, використовуючи
спільне сховище. За весь шлюбний період самець здатен запліднювати кількох самок. Відомі випадки, коли формувалася пара на декілька років. Самка відкладає 2-14 яєць у травні-червні в округлу ямку глибиною 6-7 см в м’який ґрунт. Проте, найчастіше у кладках нараховують 4-6 яєць. Молодь завдовжки 6-9 см з’являється у другій половині липня – у серпні. Інкубаційний період триває 50-55 днів. Статевозрілою молодь стає на другому році життя. На зимівлю ідуть в кінці вересня – у жовтні. Зиму проводять у власних норах, в порожнинах у ґрунті та під камінням, у норах гризунів. В якості сховищ використовують нори гризунів, порожнини під камінням, купи хмизу, власні нори з одним чи двома виходами. Іноді тварини вилазить на кущі та дерева, де також знаходить дупла для укриття. Ящірка прудка може жити на спільній території з ящіркою живородною, проте у різних мікробіотопах (живородна ящірка заселяє вологіші місця).
Ящірка прудка – тварина з денною активністю. У похмурі дні активність менша. Живиться безхребетними тваринами (павуки, молюски, багатоніжки, черви), комахами (прямокрилі, клопи, жуки, перетинчастокрилі, лускокрилі та інші). Може поїдати молодь ящірок.
Ворогами є хижі звірі (лисиця, єнотовидний собака, вовк, тхір, кам’яна куниця) та птахи (лелека, лунь, канюк, осоїд), серед плазунів – мідянка, вуж, зелена ящірка.
Ящірка живородна – Zootoca vivipara Jacquini, 1787Інша назва – ящірка живородяща.
Найменша ящірка фауни України. Молодь забарвлена у чорні, темно-коричневі, коричнево-бронзові чи брудно-жовті тони. Дорослі особини бурого, коричневого, жовтувато-коричневого чи зеленуватого відтінків з характерним рисунком. Відомі повністю чорні особини.
Заселяє різноманітні стації – листяні ліси, вільхові болота, береги лісових річок, узбережжя боліт, схили піщаних дюн, букові та ялинові ліси у Карпатах. Єдиний вид у нашій фауні, що досягає в Карпатах максимальних висот. У сухих місцях за чисельністю поступається прудкій ящірці, у вологих біотопах – навпаки.
В горах активна при температурі повітря до 0,5ºС та ґрунту – до 5ºС при інтенсивній сонячній радіації. Добре плаває та пірнає, здатна бігати по дну водойми та зариватися в мул. Після зимівлі з’являється в кінці березня – на початку квітня, коли ще місцями може лежати сніг. Паруються ящірки невдовзі після пробудження. У шлюбний період самці б’ються між собою, переслідують самок. Ящірці властиве яйцеживородіння, проте в окремих регіонах вона відкладає яйця. Вагітність триває 70-90 днів. Молодь завдовжки близько 40 мм з’являється у серпні-вересні. Кількість потомства у молодих і старих самок різна. У старих самок – 8-12, у молодих – 2-6. Новонароджені тримаються групами по 5-6 особин. В жовтні тварини йдуть на зимівлю. Можуть проявляти активність взимку під час відлиг. Статевозрілими стають у дворічному віці.
Раціон ящірки живородної складається з павуків, жуків, мурах, цикадок, гусені, метеликів, двокрилих, прямокрилих, багатоніжок, молюсків та червів. Полюють ящірки на землі та на стовбурах і гілках дерев.
Вороги – гадюка звичайна, ящірка прудка, хижі птахи, лисиця, єнотовидний собака.


Ящірка зелена – Lacerta viridis Laurenti, 1768
Найкрупніша з ящірок України. Молодь забарвлена в коричнево-бурі чи сіро-коричневі тони з плямами і крапками на спині та рядами білих плям на боках. З віком спина зеленіє, а білі плями по боках зливаються в смуги. У самців у період розмноження горло яскраво-голубе, у самок – зелене чи голубе з мармуровим відтінком. Черевце яскраво-жовте у самців і біляве у самок.
Поширена спорадично, окремими локальними популяціями. Тварини населяють сухі місця біля виходів скельних порід, в заплавах річок, на схилах пагорбів, розріджені ліси, лісові галявини, сади, виноградники. В горах відомі на висоті до 1700 м.
зимівлю ховаються наприкінці вересня – у жовтні. Зимують у власних норах, у порожнинах в ґрунті, під камінням, в норах гризунів. Протягом року сховищами слугують щілини у скелях, купи хмизу, порожнечі під поваленими деревами, власні нори, нори гризунів. В спекотний період у липні-серпні іноді впадають у літню сплячку. Найбільш активна ящірка вранці. Втікаючи від небезпеки часто вилазить на дерева та кущі.
Живляться ящірки безхребетними тваринами, в основному комахами. Раціон складають жуки, прямокрилі, клопи, гусінь, перетинчастокрилі, павуки. Навесні та на початку літа частіше поїдають жуків та павуків, у другій половині літа та восени – прямокрилих і гусінь. Поїдають вони також дощових червів, молюсків, багатоніжок, бабок, скорпіонових мух, двокрилих, дрібних ящірок. Полюють на землі та бігаючи по гілкам чагарників. Канібалізм найчастіше проявляється восени, коли відчутна нестача звичних кормів.
Ворогами ящірки зеленої є хижі звірі (лисиця, кам’яна куниця, кішки), птахи, мідянка. Багато зелених ящірок вилучається з природи для комерційного продажу, як об’єкти тераріумного утримання.
Веретільниця ламка – Anguis fragilis Linne',1758
Інші назви – веретінниця ламка, мідяниця, гладун, сліпун, сліпачка.
Безнога ящірка. Молодь забарвлена у сріблясто-білі тони з двома зближеними (іноді злитими в одну) смугами, що починаються на потилиці. Боки і черевце чорні, чорно-бурі. По мірі росту тварини, спина темніє і стає кориченво-бурою чи темно-сірою з бронзовим відблиском. Боки та черевце стають світлішими. Дорослі самці часто одноколірні з двома рядами крупних голубих чи чорно-бурих плям на спині. Типові стації – узлісся, галявини, чагарникова поросль у широколистяних і мішаних лісах, не надто сухі ділянки хвойних лісів. Вид властивий для лісових біоценозів. Трапляються веретільниці на лісових галявинах, охоче поселяються в садах, на полях та луках неподалік від лісу.
На зимівлю ідуть не раніше другої половини вересня. Зимують під коренями дерев, у норах на глибині до 80 см, де збираються групами по декілька десятків особин. Іноді зимують разом із гадюками та іншими зміями. Навесні з’являються в середині березня – на початку квітня, а в більш північних широтах – у першій половині травня. Після зимівлі з’являються залежно від погодних умов. Паруються у травні-червні. „Вагітність” триває близько 90 днів. Вагітні самки зустрічаються до кінця серпня. У липні-серпні з’являється молодь. Кожна самка народжує 5-26 малят (найчастіше 8-12). Як правило самка народжує малят вночі протягом 3-5 діб. Новонароджені завдовжки
сягають 7,5-11,5 см. Статевозрілими веретільниці стають на 3-5 роках життя.
Веретільниці активні в присмеркові години, а у похмуру погоду – цілий день. Живляться вони гусінню, дощовими червами, двокрилими, голими слизнями, Часто веретільницю помилково вважають отруйною змією, через що й знищують.
Вуж звичайний – Natrix natrix Linne', 1758
Інші назви: вужак, біловухий гад, береговий гад, козаня.
Спина сірого, оливково-сірого, оливкового, оливково-бурого, чорного кольорів, часто з плямами чи поперечними смужками. По бокам голови дві плями білуватих, жовтих або яскраво-оранжевих відтінків. Для вужа звичайного описані випадки меланізму та альбінізму.
В Україні вуж звичайний поширений по усій території, його стації досить різноманітні, основною їх рисою є більша чи менша вологість. Віддає перевагу лісистій місцевості. У степу зустрічається і на відкритій місцевості, далеко від води. В Карпатах тримається місць вирубок, чагарників, уникаючи густих і слабо освітлених букових і ялиново-смерекових лісів.
Добре плаває і пірнає. Може на досить довий проміжок часу залишатися під водою, повзати по дну водойми і зариватися в мул. Типові сховища – щілини, порожнини під камінням, під коренями дерев та купами хмизу. Вужі здатні самостійно прокладати ходи в м’якій землі чи купах гною (особливо у період відкладання яєць). Пробудження після зимівлі відбувається у другій декаді березня – на початку квітня. Після виходу із зимових сховищ вужі линяють. Весняний період проводять далеко від водойм. До водойм переселяється в період літніх місяців. Іноді оселяється в підвалах, в сараях, на городах, в стіжках сіна, в купах сміття. В період парування в квітні-травні збираються в кількості 1-2 самки і 5-10 самців. Самка відкладає 6-35 білих яєць в червні-серпні у купи прілого листя чи перегною, в гнилі пні, нори гризунів, у місця з достатньо високою вологістю. Відомі знахідки понад 1200 яєць, відкладених різними самками, в одному місці. Інкубаційний період триває близько 60 діб. Молодь з’являється на світ в кінці липня – на початку вересня. Статевозрілими вужі стають в 3-5-річному віці. Відчуваючи небезпеку чи при переслідуванні, вуж відригує проковтнуту здобич і намагається втекти. Захисною реакцією вужа є також виділення екскрементів з сильним і неприємним запахом. Максимальна активність тварин припадає на першу половину дня, на час їх полювання. Зимують у сховищах на глибині до 1 м під землею. На зимівлю ідуть залежно від погодних умов, переважно у жовтні.
В раціоні вужа звичайного домінують земноводні, переважно безхвості (кумки, ропуха зелена, ропуха звичайна, жаба ставкова, жаба озерна, жаба гостроморда, жаба трав’яна). Риба (плітка, головень), ящірки (зокрема, ящірка прудка), дрібні ссавці, птахи, черви та комахи також слугують їжею для вужа. Здобич вуж переслідує і завжди проковтує живцем.
Вуж водяний – Natrix tessellata Laurenti, 1768
Інші назви – гадюка водяна, гад водяний, водяник.
Тіло забарвлене в оливковий, оливково-сірий, оливково-зеленувато-оранжевий, оливково-бурий, зрідка червонувато-оранжевий колір. Кольорових плям типових для вужа звичайного по боках голови немає. Зазвичай на спині розміщуються темні плями в шаховому порядку чи вузькі поперечні смужки. Часто дорослі особини одноколірні, без рисунку. Описані особини забарвлені в чорний колір. В Україні вуж водяний виростає завдовжки понад метр. Вуж водяний може заселяти зрошувальні землі, городи, сади, гідроспоруди, проте, у порівнянні з вужем звичайним, менш тяжіє до місць, що знаходяться під впливом господарської діяльності людини. Життя вужа водяного тісно пов’язане із водоймами. Оселяється він на обривистих берегах, кам’янистих схилах на берегах струмків та річок, на болотах, у заростях очерету, старицях. Зимує на суші. В горах зустрічається на висоті не вище 500 м над рівнем моря. В якості сховищ обирає тріщини в скелях, порожнечі під камінням, нори водяних щурів. Навесні після пробудження деякий час тримається по берегах водойм. Влітку більшу частину часу проводить у воді. На зимівлю іде в кінці вересня – у листопаді. Зимують вужі поодиноко, або групами, іноді навіть з вужем звичайним (до 200 особин). Парування відбувається в квітні-червні у воді. Скупчення вужів у період розмноження часом досить масштабні – до 200 особин. В червні-липні самка відкладає 4-18 яєць. Молодь з’являється на світ в середині серпня – у вересні. Статевозрілими тварини стають на 3-4 роках життя. Майже весь час з весни до осені вуж водяний проводить у водоймах. Змія добре пірнає і плаває.
Понад 60% раціону вужа водяного – риба (в умовах західної України – це гольян, щипівка, пічкур, марена, головень, бичок). Крім риби вуж водяний живиться пуголовками, жабами, ропухами, полівками, мишами, малюками ондатри. Великі вужі здатні проковтнути рибину завдовжки 20-25 см. Здобич ловить майже виключно у воді, проте заковтує її на суші. Відомий випадок поїдання водяним вужем саламандри.
Гадюка звичайна – Vipera berus Linne', 1758Інші назви – змія-поганка, ядистий гад, пожарник.
Забарвлення гадюки мінливе. Зустрічаються особини забарвлені в сірий, бурий, червоно-бурий кольори з темною зигзагоподібною смугою вздовж хребта. На голові є Х-подібний рисунок. Трапляються особини забарвлені в чорний колір.
В Україні гадюка звичайна поширена на поліссі, в лісостеповій та лісовій зонах. Перевагу надає мішаним лісам, де заселяє галявини. Оселяється також на болотах, берегах річок, озер, струмків. Найхарактернішими стаціями є ділянки лісу з дрібним чагарником, лісові болота, лісосіки. Територію гадюка звичайна заселяє досить нерівномірно, іноді щільність досить висока – до 3-4 особин на 1 га. Площа індивідуальної ділянки гадюки – 1,5-4 га. Як правило, гадюки ведуть осілий спосіб життя і міграції здійснюють на весні та восени на відстань 2-5 кілометри. Зиму гадюки проводять в норах кротів, гризунів, під стіжками сіна, у тріщинах скель. Зимують поодиноко, невеликими групами, іноді групами до 200-300 особин. В березні-квітні покидають місця зимівлі. В Україні після зими з’являються у квітні. Активність нічна і денна. На зимівлю тварини мігрують в другій половині вересня – у жовтні.
Сховищами в літній період для гадюки слугують нори, гнилі пні, кущі, тріщини в ґрунті, порожнечі між камінням. Протягом дня багаторазово виповзають погрітися на сонці. Живуть 11-15 років. Паруються навесні через 2-3 тижнів після того, як покидають місця зимівлі. Зародки розвиваються 12-16 тижнів. Тривалість вагітності – три місяці. У другій половині липня – у вересні самка народжує 5-12 малят завдовжки 95-200 мм. Статевозрілими самки стають у віці 5 років, коли вони завдовжки 54-55 см, самці – у віці 4 років, коли довжина їх тіла сягає 45 см. Самка народжує малят раз в два роки. Жаби, мишовидні гризуни (полівка руда, полівка звичайна, полівка чагарникова), пташенята, землерийки (бурозубка звичайна, бурозубка мала) – основні кормові об’єкти гадюки. Крім теплокровних тварин гадюка живиться також земноводними та плазунами (жаба трав’яна, жаба гостроморда, кумка звичайна, ропуха звичайна, ропуха зелена, ящірка прудка, ящірка живородна). Зрідка трапляються випадки канібалізму. Полюють в сутінках, особливо активні в першу половину ночі. Ситі гадюки можуть 2-3 доби перебувати у сховищах і не полювати. Здобич гадюка підстерігає, здатна до переслідування. Отрута гадюки небезпечна для людини.
Мідянка звичайна – Coronella austriaca Laurenti, 1768Інша назва – мідяниця.
Невелика, довжиною до 75 см, змія. Забарвлення спини від сірого, сіро-бурого і коричнево-сірого – до жовто-бурого, червоно-бурого, мідно-червоного кольорів. Рисунок на тілі дуже мінливий.
Вид поширений і звичайний по всій Україні. Заселяє горбисті місця з дерево-чагарниковою рослинністю, зустрічається у світлих листяних, соснових і мішаних лісах по сухих галявинах та узліссях, рідколіссях, негустих чагарниках, схилах ярів та балок. Зрідка трапляється на відкритих ділянках степового типу, на луках. Типові для України стації мідянки – сухі, добре освітлені місця з хвилястим рельєфом з кущами чи рідколіссям. Охоче заселяє також і вкриті кущами схили балок, лісові галявини, узлісся. В Карпатах піднімається до 1400 м над рівнем моря.
Пік добової активності припадає на день. Активність зростає залежно від температури повітря і сонячної радіації. При переслідуванні часто приймає загрозливі пози, шипить. Нори гризунів і ящірок, порожнини під камінням і поваленими деревами, тріщини в скелях мідянка використовує як сховища. Після зимівлі з’являється у березні-квітні. Шлюбний період – у травні. Мідянка – яйцеживородна тварина. Статевозрілою стає на 3 році життя. В кінці серпня – у вересні самка народжує 2-19 малюків завдовжки 12,5-15,0 см. Не усі самки народжують малят щороку. Низька щільність популяції для мідянки є типовим явищем. На зимівлю іде у вересні.
Живиться мідянка ящірками (прудкою, живородною, веретільницею), невеликми земноводними, вужами, полівками, лісовими мишами, землерийками, пташенятами горобиних птахів, крупними комахами. Дорослі мідянки можуть живитися власною молоддю. Молоді мідянки після народження живляться молоддю інших ящірок, комахами. Мідянки активно живляться з квітня до вересня. Здобич душать і проковтують. На території України в раціоні мідянки виявляли хруща травневого, оленку, жужелиць, ящірку прудку, ящірку зелену, веретільницю ламку, мідянку, кропив’янку чорноголову, полівку сіру, землерийок.
Вид занесений до Червоної книги України (категорія ІІ, вразливий). Винищується людьми, як ніби-то отруйна та небезпечна змія. Чисельність виду невисока. Зустрічається спорадично. Зниження чисельності пов’язане із антропогенними змінами ландшафтів та хімізацією природного середовища.
Полоз лісовий – Zamenis longissimus Laurenti , 1768
Інші назви – ескулапів полоз, ескулапова змія, ескулапів вуж.
Забарвлення тіла дорослих особин – від жовто-сірого і жовто-кремового до темно-оливкового, темно-коричневого і майже чорного. Молодь забарвлена у світло-коричневий, червонувато-коричневий, світло-бурий колір з багаточисельними темними поперечними смужками. Довжина тіла досягає 2 м.
В Карпатах зустрічається в лісистих передгір’ях у букових, рідше – хвойних лісах, в садах, на вологих луках (до 850-900 м над рівнем моря). Зустрічається у кам’яних передгір’ях, де зростає розріджений ліс, є вихід скельних порід порослий чагарниковою рослинністю, у річкових долинах, рідше у руїнах старих будівель, у будівлях, на кам’яних терасах виноградників. Місця поширення зазвичай розташовані неподалік від водойм.
Полоз лісовий – тварина з денною активністю. Добре повзає по деревах, утримуючись за найдрібніші нерівності кори. Також добре повзає по скелях. Сховища влаштовують у дуплах дерев, в норах ссавців та порожнинах під камінням, під пнями і купами хмизу, в тріщинах скель. Після зими полози з’являються у травні. Спарюванню самця з самкою передують шлюбні ігри. Парування у травні-червні, зазвичай вранці. В червні-липні самка відкладає 4-10 яєць в трухлявину пнів, в дупла, під купи опалого листя. Яйця в білій оболонці. Інкубація триває до 60 діб. Молоді полози на світ з’являються у серпні – на початку вересня. На зимівлю йдуть в кінці серпня – у вересні, статевозрілими стають на третьому році життя. Чисельність виду невисока. Як правило, зустрічаються поодинокі особини.
Живиться полоз лісовий мишовидними гризунами, ящірками, птахами, яйцями птахів. Здобич переслідує та душить.
Вид занесений до Червоної книги України (ІІІ категорія, рідкісний). Чисельність на сьогодні доволі низька, що пов’язано з безпосереднім винищенням людиною та руйнацією природних ландшафтів.
Черепаха болотяна – Emys orbicularis Linne', 1758
Інші назви – черепаха річкова, черепаха водяна, черепаха європейська.
Довжина панцира іноді сягає 30 см. В Україні вид поширений повсюдно, в степовій зоні поширення пов’язане з басейнами великих річок (Дунай, Дніпро, Дністер, Буг). Оселяється у водоймах відкритих рівнин і у передгір’ях (заплави річок, озера, стариці, болота, меліоративні канали). Населяє водойми з стоячою чи слабопроточною водою. В Карпатах зустрічається до висоти 500 м над рівнем моря.
Парування у травні. Самки відкладають яйця у ямки, викопані у ґрунті. Панцир новонароджених сягає 23-33 см. Статевозрілими болотяні черепахи стають у віці 6-15 років.
Пожива тваринна: дощові черви, молюски, комахи та їх личинки, рачки, риба, земноводні, іноді мертвечина. Поїдає також водорості та м’які частини вищих рослин.
Загрозою існування популяцій черепахи болотяної часто є масовий відлов з метою утримання в тераріумі. В умовах неволі черепаха живиться рибою, дощовими червами, сирим м’ясом.


Создан 29 окт 2006



 
  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником